НАШІ ГЕРОЇ
Дульчик Віталій Георгійович
Дата та місце народження: 30 квітня 1986 р., м. Нойштреліц, Німеччина.
Дата та місце загибелі: 13 травня 2014 р., с. Октябрське, Слов’янський район, Донецька область.
Звання: Капітан (посмертно).
Посада: Командир взводу.
Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.
Обставини загибелі: На околиці села Октябрське (Слов’янський район), що за 20 км від Краматорська, під час руху колона десантників, яка супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блок-пости, 13 травня 2014 р. близько 12:30 була обстріляна терористами зі заздалегідь підготовлених позицій з підствольних гранатометів та щільним прицільним вогнем зі стрілецької зброї. Внаслідок годинного бою разом з Віталієм загинули майор Заброцький В. Й., сержант Рудий В. В., сержант Славицький О. В., старший солдат Якимов О. В. та молодший сержант Хрущ С. Ю., ще 8 отримали поранення різного ступеня важкості.
Військова операція: Звільнення Слов’янська.
Сімейний стан: Залишились батьки та дружина.
Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище.
Портрет на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 1, ряд 3, місце 13. 
Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Нагороджений медаллю ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно).
Народження: 24 серпня 1979, Житомир, Житомирська область
Смерть: 17 травня 2022 (42 роки), Десна, Чернігівська область
Навчався в Житомирській ЗОШ № 33. У 1995—1996 роках навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію «електромонтер сільської електрифікації та зв’язку»[2]
До Збройних сил України вступив у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Загинув від прямого попадання російською ракетою по казармі, де перебували українські військовослужбовці.
Вячеслав Бірюков був командиром гармати гаубичного самохідного артилерійського взводу гаубичної самохідної артилерійської батареї першого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону[3].
«Він як і всі українці працював, забезпечував сім’ю. Але розпочалася повномасштабна війна. Він був прекрасною людиною, завжди усміхнений, в хорошому гуморі. Але так склалася доля. Прилетіла ракета в казарму — і він загинув, і багато його побратимів», — розповів Олексій Островський[4].
16 жовтня 2022 року був похований в Житомирі, на військовому кладовищі[5].
Указом Президента України № 498/2023 від 23 серпня 2023 року, нагороджений медаллю “За військову службу Україні” посмертно[6].
12 липня 2023 року родина Бірюкова В’ячеслава отримала відзнаку 66 окремої механізованої бригади[3].
Усенко Валерій Валерійович
23.04.1988 — 03.04.2023
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №33.
Працював у сфері будівництва, у тому числі за кордоном. Захоплювався малюванням, у компанії з друзями завжди був товаристським та веселим. Одружений.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну повернувся на Батьківщину та з перших днів став до лав Захисників України у складі однієї з механізованих бригад ЗСУ.
Загинув у жорстокому вуличному бою за одне із ключових міст на Сході України, до останнього обороняючи позиції на лінії бойового зіткнення з ворогом.
Хоружий Сергій Васильович
06.12.1975 — 07.07.2023
Народився у с. Браженка на Житомирщині, згодом сім’я переїхала до Прип’яті.
26 квітня 1986 року через вибух на Чорнобильській АЕС сім’я була евакуйована до Житомира.
Закінчив ЗОШ № 33, а згодом, ПТУ № 17, проходив строкову військову службу. Працював у сфері приватного бізнесу.
У 2023 році став на захист суверенітету та територіальної цілісності України. Загинув в зоні проведення активних бойових дій…
Ключинський Вячеслав Вячеславович
12.05.1999 — 19.07.2023
Народився у с. Олізарка, що на Житомирщині.
Навчався у житомирській ЗОШ №33. Опісля закінчив агротехнічний фаховий коледж. Згодом продовжив навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури. Працював у Житомиргазі.
Молодший сержант Вячеслав Ключинський, позивний Ключ. Із 2019-го — на захисті суверенітету України у боротьбі проти російського агресора. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на східних рубежах нашої країни.
Про смерть героя повідомила дружина військового, Ліза Ключинська.
“19.07.23 року захищаючи Україну поблизу населеного пункту Нововодяне, Луганської області загинув В’ячеславович. З початку війни став на захист країни та віддав своє життя за Україну. З 2019 року Служив в Національній Гвардії України у військовій частині 3027. Був в багатьох гарячих точках: Луганської обл, Донецької обл, Харківської обл. Він завжди був сміливим, усміхненим, добрим, щирим та порядним!
Найкращим сином, чоловіком та братом!” – написала дружина полеглого воїна.
Ультрас ФК “Полісся” повідомили, що В’ячеслав був фанатом клубу. В’ячеслав брав активну участь у фанатському житті “Полісся” ще з 2016 року, майже з початку існування колективу. Він підтримував клуб всюди і завжди, де це було можливо.
У 2019 році Ключинський став до лав Національної гвардії України і залишався бійцем НГУ під час повномасштабного вторгнення Росії. Але це не завадило йому і далі підтримувати “Полісся”, поєднуючи військову службу з фанатським життям.
За час служби боєць був нагороджений нагрудним знаком «За доблесну службу» та медаллю «Незламним героям російсько-української війни».
https://www.victims.memorial/people/viacheslav-kliuchynskyi
Логвинчук Олександр Григорійович
04.01.1992 — 15.01.2024
Народився у Житомирі. Базову середню освіту отримав у школі №33. Далі продовжив навчання в Житомирському автомобільно-дорожньому фаховому коледжі.
Успішно закінчив Вінницький національний технічний університет, отримавши професію інженера-механіка. Опісля працював на підприємствах Житомира.
Був мобілізований до лав ЗСУ у листопаді 2023 року.
Олександр Григорійович героїчно загинув у Харківській області…
Страфун Максим Олегович
20.12.1989 — 14.02.2024
Народився у Житомирі. У початкових класах навчався в ЗОШ №33, далі — у ЗОШ №19.
Далі сім’я на деякий час переїхала жити за кордон. Після повернення Максим здобув профтехосвіту. Почав свою трудову діяльність у приватному бізнесі.
Одружився, мріяв збудувати велику люблячу сім’ю зі своєю коханою дружиною.
Із березня 2022 року добровільно став на захист України у лавах ЗСУ. Захищав Південь, Схід нашої країни від російських агресорів. За мужність та відвагу неодноразово відзначений державними та відомчими нагородами.
Героїчно загинув, виконуючи бойове завдання в Донецькій області.
Сорокін Олег Вікторович
05.06.1983 — 26.06.2024
Народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №33. Опісля — вступив до ПТУ №5, де здобув професію слюсаря-вентиляційника.
Надалі проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя працював на приватних підприємствах та у великих компаніях нашого міста.
Захоплювався природою, був завзятим грибником. Полюбляв куховарити для своєї родини.
Із вересня 2022 року став на захист України від російських агресорів в одному з підрозділів ЗСУ.
Смерть вирвала Воїна з життя 26.06.2024 року… Серце Захисника зупинилося…
ШИЛКІН РОМАН МИХАЙЛОВИЧ
19.02.1985 — 05.04.2022
Народився у Житомирі. Навчався в ЗОШ №33 та ЗОШ №14. Вступив до Житомирського інституту медсестринства.
З першого дня повномасштабної агресії рф став до лав ТРО, а згодом у складі ЗСУ захищав Україну на Херсонщині.
Героїчно загинув біля Високопілля Херсонської області…
СЕВЕРЕНЧУК ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ
15.04.1974 — 19.11.2022
Упродовж 2015 — 2016 років Володимир Володимирович захищав східні рубежі України у складі сил АТО.
З початку повномасштабної агресії рф добровільно став на захист України.
Помер 19 листопада 2022 від отриманих поранень…
Прищепа Олег Григорович
26.10.1971 р.н. — 23.07.2022 р.
08.08.2022 Житомир попрощався із Героєм, який віддав своє життя за Україну, захищаючи східні рубежі від атак російського агресора.
Талько Олександр Михайлович
23.03.1978 р.н.- 26.04.2022р.
29 квітня у Житомирі на Смолянському цивільному кладовищі попрощалися із померлим у зоні активних бойових дій захисником України Олександром Тальком – військовослужбовцем першої окремої бригади особливого призначення імені Івана Богуна Збройних сил України. Олександру Тальку було 44 роки. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії на територію України він брав участь у відсічі збройної агресії. Олександр пішов на фронт, незважаючи на проблеми зі здоров’ям. Помер на від наслідків важкої хвороби.
Лукащук Денис Ігорович
13.04.1987 – 13.07.2023 рр.
Денис Ігорович народився в с.Слобода-Селець на Житомирщині. Закінчив Житомирську ЗОШ №33 (нині -ліцей №33), після чого здобув фах механіка в Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі. Працював на меблевій фірмі “Партнер”. Він любив свою справу, адже вона давала можливість створювати корисне і красиве, залишати після себе відчутний слід, дарувати людям затишок і радість.
У житті Денис був активним і цілеспрямованим. Захоплювався футболом, автотехнікою, любив природу та дбайливо ставитися до навколишнього світу. Він був пристрасним рибалкою, брав участь у спортивних змаганнях, грав за ФК “Регіон” і став срібним призером першості Житомирського району.
Дениса знали як доброго, розсудливого та справедливого. Він завжди приходив на допомогу, поважав старших, дбав про батьків і цінував дружбу. Любив готувати, радувати рідних та близьких теплом свого серця. Сім’я була його головною опорою – він був люблячим та турботливим татом для двох донечок та сина. Мав багато планів на майбутнє, але війна змінила все.
З першого дня повномасштабного вторгнення рф Денис добровільно став на захист України в одному з підрозділів ЗСУ. Мужньо виконував бойові завдання, здобув повагу та авторитет серед побратимів і командирів.
Героїчно загинув 13.07.2023р., захищаючи рідну землю. Лише через рік і вісім місяців Герой на щиті повернувся до рідного міста.
У вічній скорботі мама, рідні, близькі, друзі та бойові побратими…
Шульга Вячеслав Петрович
27.08.1972 — 16-17.11.2023
Народився у селі Побєдне Джанкойського району Автономної Республіки Крим, де на той час працювали його батьки. Через деякий час сім’я повернулася до рідного Житомира. Тут Вячеслав пішов до першого класу ЗОШ №33. Отримавши базову середню освіту, вступив до ПТУ №13, де отримав професію монтажника радіоелектронної апаратури і приладів. Далі проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ. Після повернення працював на різних будівельних майданчиках нашого міста. Вдосконалюючи свої знання та навички в будівництві, вступив та успішно закінчив Будівельний технікум Державного агроекологічного університету та здобув кваліфікацію техніка-будівельника. Працював у приватному будівельному бізнесі.
Одружений, з коханою дружиною у любові і злагоді виховували чотирьох діток.
Був турботливим сином для своїх батьків. Любив працювати на землі, займатися садівництвом, рибалити зі своїм старшим сином.
Із серпня 2023 року Вячеслав Петрович став на захист України від російських агресорів.
Героїчно загинув орієнтовно 16-17.11.2023 під час виконання бойового завдання…
Лише майже через рік Герой повернувся на щиті до рідного міста…
Сичевський Віталій Юрійович
15.02.1983 – 06.03.2025рр.
Віталій народився в с. Кримок на Житомирщині, та невдовзі сім’я переїхала до м.Житомира. Закінчив ЗОШ №33 ( нині -ліцей №33), здобув професію столяра в ПТУ №5, далі проходив строкову військову службу.
Повернувшись до цивільного життя, працював за спеціальністю, пізніше займався охоронною діяльністю та працював на підприємстві “Євроголд”.
Із перших днів агресії рф став на захист України: спочатку під час АТО/ООС.
Із початком повномаштабного вторгнення рф знову взяв до рук зброю, брав участь у визволенні Макарова, Херсона, боронив рідну землю на найскладніших ділянках фронту.
06.03.2025р. смерть вирвала Воїна із лав Захисників, серце його зупинилося.
У вічній скорботі дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими…
Мельник Вадим Анатолійович
21.07.1984 – 14.04.2025 р.р.
Народився Вадим 21.07.1984 в місті Житомирі. Навчався в ЗОШ 33. В 1999 році після закінчення школи, Вадим навчався в професійному училищі, та здобув професію фахівця з ремонту та обслуговування систем вентиляцій.
Ще з юних років Вадим захоплювався фотографією та грою на баяні. Мав пристрасть до авто та мототехніки і хотів керувати автомобілем.
У 2009 році Вадим став повноправним жителем Новогуйвинської громади.
Створивши сім’ю, Вадим виховував сина і доньку та працював в місцевому магазині «Ринг».
Вадим був доброзичливим, щирим, люблячим чоловіком, сином, батьком та братом. Мріяв про щасливе майбутнє для своїх дітей та усієї родини.
В січні 2025 року Вадим став на захист України від російських агресорів.
14.04.2025 під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу н.п Горналь , суджанського району рф, Мельник Вадим Анатолійович загинув смертю Героя.
СТРІЛЬЧИК ОЛЕСЬ АНДРІЙОВИЧ
26.01.1974 – 24.04.2025 рр.
Народився у м.Житомирі . Навчався у ЗОШ №33 (нині -ліцей №33).
Після закінчення школи проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. Повернувшись до цивільного життя, працював на різних підприємствах м. Житомира та за його межами.
Працював у газеті “Субота “, займаючись організаційними питаннями.
Був люблячим чоловіком, турботливим татом для своєї донечки. Олесь мав велике захоплення – риболовлю. Любив природу та людей. Він завжди був готовий прийти на допомогу, мав добре, щире серце, був життєрадісним, відданим своїм близьким . Водночас цілеспрямованим та наполегливим.
У 2014р. разом зі своїми товаришами прийняли важливе та сміливе рішення – разом стати на захист України у складі батальйону “Айдар’’.
Захищали нашу країну на Луганському та Донецькому напрямках. За мужність та самовідданість був нагороджений державними та відомчими нагородами: орден ‘’ За мужнісь ‘’ III ступеня, орден ‘’Іван Сірко’’, медалями – ‘’Учасник Бойових дій’’, ‘’За участь у антитерористичній операції’’ , ‘’Учасник АТО’’. Мав поранення, та щоразу повертався у стрій.
24.04.2025р. невблаганна смерть вирвала Воїна із лав Захисників, серце його зупинилося…
ДЖУНЬ ДЕНИС ВІКТОРОВИЧ
12.12.1990 – 23.08.2025 рр.
Денис народився і виріс у м. Житомирі. Спочатку навчався у ЗОШ №30, згодом у ЗОШ №33 (нині -ліцей №33). Після закінчення школи вступив до Житомирського кооперативного коледжу на юридичний факультет за спеціальністю «Правознавство». Згодом продовжив навчання у Національній академії внутрішніх справ України, де отримав кваліфікацію юриста.
Свою трудову діяльність Денис розпочав у Богунському районному відділі УМВС у Житомирській області.
У 2015 році виконував бойові завдання в зоні проведення АТО, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції». Після участі в АТО започаткував власну справу. Мав багато життєвих планів та задумів.
Із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну без вагань долучився до добровольчого формування Новогуйвинської територіальної громади, а згодом продовжив військову службу у лавах Збройних Сил України. Він займав відповідальні командні посади, відзначався мужністю, відданістю та професіоналізмом, за що неодноразово отримував подяки.
Денис був не лише Воїном, а й люблячим сином, братом, батьком і коханим. Він був опорою для своїх близьких, завжди турботливим і щирим. Його серце було сповнене любові та мрій, яким, на жаль, не судилося здійснитися.
23.08.2025р. смерть вирвала Воїна із лав Захисників.
У вічній скорботі залишилися мама, брат, донька, кохана, родина та бойові побратими…
КОЗЛЮК СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
11.08.1976 – 24.10.2024 рр.
Народився Сергій 11.08.1976 р.у Житомирі. Навчався у ЗОШ №33 (нині – ліцей №33), згодом здобув професію електромонтера у ВПТУ №15 (тепер – Професійний коледж технічних інновацій). Після строкової служби він повернувся до цивільного життя, одружився та створив міцну сім’ю, в якій народився син Олег.
Сергій Михайлович був добрим, люблячим і турботливим. Мав золоті руки, лагідний характер та відкриту душу. Багато років працював у АТ «Укртелеком», де здобув авторитет і повагу як один із найкращих працівників. Перед початком повномасштабного вторгнення рф працював у ТОВ «Житомирський м’ясокомбінат».
У червні 2024р. він був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов військове навчання і мужньо виконував бойові завдання на Покровському напрямку. 24.10.2024р., виконуючи бойове завдання, зник безвісти. Родина жила надією, молилася та вірила в диво протягом одинадцяти довгих місяців. На жаль, дива не сталося – Сергій повернувся до рідного Житомира на щиті.
Він до останнього подиху залишився вірним Військовій присязі та своєму народові. Його подвиг, мужність і любов до України назавжди залишаться прикладом для нас.
У вічній скорботі матуся, дружина, син, брат, близькі, друзі та бойові побратими…