НАШІ ГЕРОЇ
Дульчик Віталій Георгійович
Дата та місце народження: 30 квітня 1986 р., м. Нойштреліц, Німеччина.
Дата та місце загибелі: 13 травня 2014 р., с. Октябрське, Слов’янський район, Донецька область.
Звання: Капітан (посмертно).
Посада: Командир взводу.
Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.
Обставини загибелі: На околиці села Октябрське (Слов’янський район), що за 20 км від Краматорська, під час руху колона десантників, яка супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блок-пости, 13 травня 2014 р. близько 12:30 була обстріляна терористами зі заздалегідь підготовлених позицій з підствольних гранатометів та щільним прицільним вогнем зі стрілецької зброї. Внаслідок годинного бою разом з Віталієм загинули майор Заброцький В. Й., сержант Рудий В. В., сержант Славицький О. В., старший солдат Якимов О. В. та молодший сержант Хрущ С. Ю., ще 8 отримали поранення різного ступеня важкості.
Військова операція: Звільнення Слов’янська.
Сімейний стан: Залишились батьки та дружина.
Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище.
Портрет на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 1, ряд 3, місце 13. 
Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Нагороджений медаллю ВГО “Країна” “За визволення Слов’янська” (посмертно).
Народження: 24 серпня 1979, Житомир, Житомирська область
Смерть: 17 травня 2022 (42 роки), Десна, Чернігівська область
Навчався в Житомирській ЗОШ № 33. У 1995—1996 роках навчався в Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира, на професію «електромонтер сільської електрифікації та зв’язку»[2]
До Збройних сил України вступив у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Загинув від прямого попадання російською ракетою по казармі, де перебували українські військовослужбовці.
Вячеслав Бірюков був командиром гармати гаубичного самохідного артилерійського взводу гаубичної самохідної артилерійської батареї першого гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону[3].
«Він як і всі українці працював, забезпечував сім’ю. Але розпочалася повномасштабна війна. Він був прекрасною людиною, завжди усміхнений, в хорошому гуморі. Але так склалася доля. Прилетіла ракета в казарму — і він загинув, і багато його побратимів», — розповів Олексій Островський[4].
16 жовтня 2022 року був похоронений в Житомирі, на військовому кладовищі[5].
Указом Президента України № 498/2023 від 23 серпня 2023 року, нагороджений медаллю “За військову службу Україні” посмертно[6].
12 липня 2023 року родина Бірюкова В’ячеслава отримала відзнаку 66 окремої механізованої бригади[3].
Лисак Олег Анатолійович
06.03.1986 — 02.06.2022
Народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №33. Вступив до профтехучилища.
Проходив строкову військову службу. У березні 2022 року призваний до лав ЗСУ.
Героїчно загинув при захисті України 02.06.2022-го поблизу Морозівки на Харківщини.
Більше семи місяців вважався зниклим безвісти. Лише після визволення ЗСУ Харківщини вдалося повернути Героя.
Усенко Валерій Валерійович
23.04.1988 — 03.04.2023
Народився у Житомирі, закінчив ЗОШ №33.
Працював у сфері будівництва, у тому числі за кордоном. Захоплювався малюванням, у компанії з друзями завжди був товаристським та веселим. Одружений.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну повернувся на Батьківщину та з перших днів став до лав Захисників України у складі однієї з механізованих бригад ЗСУ.
Загинув у жорстокому вуличному бою за одне із ключових міст на Сході України, до останнього обороняючи позиції на лінії бойового зіткнення з ворогом.
Хоружий Сергій Васильович
06.12.1975 — 07.07.2023
Народився у с. Браженка на Житомирщині, згодом сім’я переїхала до Прип’яті.
26 квітня 1986 року через вибух на Чорнобильській АЕС сім’я була евакуйована до Житомира.
Закінчив ЗОШ № 33, а згодом, ПТУ № 17, проходив строкову військову службу. Працював у сфері приватного бізнесу.
У 2023 році став на захист суверенітету та територіальної цілісності України. Загинув в зоні проведення активних бойових дій…
Ключинський Вячеслав Вячеславович
12.05.1999 — 19.07.2023
Народився у с. Олізарка, що на Житомирщині.
Навчався у житомирській ЗОШ №33. Опісля закінчив агротехнічний фаховий коледж. Згодом продовжив навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури. Працював у Житомиргазі.
Молодший сержант Вячеслав Ключинський, позивний Ключ. Із 2019-го — на захисті суверенітету України у боротьбі проти російського агресора. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на східних рубежах нашої країни.
Про смерть героя повідомила дружина військового, Ліза Ключинська.
“19.07.23 року захищаючи Україну поблизу населеного пункту Нововодяне, Луганської області загинув В’ячеславович. З початку війни став на захист країни та віддав своє життя за Україну. З 2019 року Служив в Національній Гвардії України у військовій частині 3027. Був в багатьох гарячих точках: Луганської обл, Донецької обл, Харківської обл. Він завжди був сміливим, усміхненим, добрим, щирим та порядним!
Найкращим сином, чоловіком та братом!” – написала дружина полеглого воїна.
Ультрас ФК “Полісся” повідомили, що В’ячеслав був фанатом клубу. В’ячеслав брав активну участь у фанатському житті “Полісся” ще з 2016 року, майже з початку існування колективу. Він підтримував клуб всюди і завжди, де це було можливо.
У 2019 році Ключинський став до лав Національної гвардії України і залишався бійцем НГУ під час повномасштабного вторгнення Росії. Але це не завадило йому і далі підтримувати “Полісся”, поєднуючи військову службу з фанатським життям.
За час служби боєць був нагороджений нагрудним знаком «За доблесну службу» та медаллю «Незламним героям російсько-української війни».
https://www.victims.memorial/people/viacheslav-kliuchynskyi
Логвинчук Олександр Григорійович
04.01.1992 — 15.01.2024
Народився у Житомирі. Базову середню освіту отримав у школі №33. Далі продовжив навчання в Житомирському автомобільно-дорожньому фаховому коледжі.
Успішно закінчив Вінницький національний технічний університет, отримавши професію інженера-механіка. Опісля працював на підприємствах Житомира.
Був мобілізований до лав ЗСУ у листопаді 2023 року.
Олександр Григорійович героїчно загинув у Харківській області…
Страфун Максим Олегович
20.12.1989 — 14.02.2024
Народився у Житомирі. У початкових класах навчався в ЗОШ №33, далі — у ЗОШ №19.
Далі сім’я на деякий час переїхала жити за кордон. Після повернення Максим здобув профтехосвіту. Почав свою трудову діяльність у приватному бізнесі.
Одружився, мріяв збудувати велику люблячу сім’ю зі своєю коханою дружиною.
Із березня 2022 року добровільно став на захист України у лавах ЗСУ. Захищав Південь, Схід нашої країни від російських агресорів. За мужність та відвагу неодноразово відзначений державними та відомчими нагородами.
Героїчно загинув, виконуючи бойове завдання в Донецькій області.
Сорокін Олег Вікторович
05.06.1983 — 26.06.2024
Народився у Житомирі. Навчався у ЗОШ №33. Опісля — вступив до ПТУ №5, де здобув професію слюсаря-вентиляційника.
Надалі проходив строкову військову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя працював на приватних підприємствах та у великих компаніях нашого міста.
Захоплювався природою, був завзятим грибником. Полюбляв куховарити для своєї родини.
Із вересня 2022 року став на захист України від російських агресорів в одному з підрозділів ЗСУ.
Смерть вирвала Воїна з життя 26.06.2024 року… Серце Захисника зупинилося…